Наприкінці серпня пройшла новина: «Народний депутат України став командиром гаубичної артилерійскої батареї». Як ми з’ясували – це наш депутат від Черкащини Сергій Рудик”. Це перший народний депутат із 371 чинних депутатів-чоловіків Верховної Ради, який добровільно пішов на військову службу і уклав контракт на проходження служби в ЗСУ.
25 вересня ми вирішили поцікавитися у нардепа, до того ж командира вогневого взводу гаубичної артилерійської батареї, як проходить служба. Набрали один раз. “Ваш абонент поза зоною досяжності” – говорить автовідповідач. Набрали ще раз – те саме. Після третьої спроби надійшло повідомлення: “Ваш абонент знову на зв’язку”. Після цього пролунав дзвоник.
– Алло, доброго дня! Ви мене набирали.
– Так пане Сергію. Це кореспондент газети Вечірні Черкаси. Хотів би поставити Вам кілька запитань стосовно Вашої служби в армії.
– Будь ласка. Але в мене не так багато часу, через 10 хвилин у нас шикування.
– То Ви ще досі там, у розташуванні частини?
– Так. Сьогодні наша бригада повернулися із дивізійних стрільб. До цього були батарейні.
– Де Ви служите?
– В 40 окремій артилерійській бригаді. Прямо зараз перебуваємо на полігоні “Широкий лан”, тому якщо зникатиме зв’язок, поставтеся до цього із розумінням.
– Пане Сергію, а як у Вас виникла ідея піти на військові збори? І чому в артилерію?
– Вважаю, що служба в армії і захист своєї Батьківщини – обов’язок кожного чоловіка і кожного громадянина. Незалежно від того, є в тебе мандат чи ні, – ти зобов’язаний виконувати свій обов’язок. За своєю військовою спеціальністю я артилерист. Цю спеціальність отримав ще у 1991 році, закінчивши військову кафедру Чернівецького державного університету. Військову присягу склав 15 березня 1992 року. Із початком війни на Сході не раз бував «на передку», але не як офіцер ЗСУ, а як волонтер (думаю, що таких, як я, було багато в цей час). Був у Пісках, Волновасі, Щасті… Бував на всіх без винятку КПВВ (Ред. – контрольних пунктах в’їзду-виїзду): “Новотроїцьке”, “Гнутове”, “Мар’їнка”, “Станиця Луганська”, “Майорськ”, “Чонгар” та “Каланчак”. Але це все не те. Це, по суті, волонтерська справа. Для цього не обов’язково бути офіцером ЗСУ.
– Напевне вже й призабули те, що вчили в університеті?
– Щось, звісно пам’ятаю, але… Раптом повномасштабна війна – я маю звання офіцера. Відповідно, повинен командувати. А як командувати, коли востаннє гармату бачив у 90-х. Саме тому звернувся до військкомату за місцем прописки і написав заяву. Першу спробу зробив ще минулого року. Але тоді “завернули” на медкомісії. Але друга спроба була більш вдалою: медкомісію пройшов і готовий служити, чим, очевидно, поставив у ступор працівників військкомату, оскільки до мене ніхто з депутатів такого не робив. Пройти військову підготовку планував під час депутатських канікул. Але армія є армія. Спочатку мені обіцяли, що служба почнеться 3-го числа (ред. – серпня). Потім 17-го. Потім 20-го. В результаті пішов служити аж 28-го.
– А як відбувається Ваша підготовка?
– Спочатку мала би бути теорія. Потім практика. От ми, приміром, вже пройшли двоє стрільб: батарейні та дивізійні. Сьогодні повернулися із дивізійних.
– А яка різниця між дивізійними та батарейними стрільбами?
– У батарейних стрільбах беруть участь тільки 6 артилерійських гармат. У батарейних – 18, які є одним військовим злагодженням. І специфіка така, що залік відбувається по останньому. Самі розумієте, що розгорнути 18 гармат, уразити ціль, а потім відійти набагато складніше, аніж 6. Але як для першого разу то, вважаю, впоралися непогано.
– Буде і другий раз?
– Звичайно. Адже я уклав із командуванням військової частини контракт на проходження служби в ЗСУ.
– Так Ви ж народний депутат України, хіба Вам можна?
– Було би бажання.
– А в чому суть контракту якщо не секрет?
– Наступного разу, коли будуть чергові військові збори, я маю протягом чітко визначеного часу, незалежно від мого статусу, прибути в розташування частини. І я вважаю, що це має стати обов’язком кожного. Важко вимагати від інших служити в армії, коли ти сам захищений депутатською недоторканністю.
Я розумію, що навряд чи стану кращим артилеристом, аніж ці хлопці, як-от приміром, наш комбат. Він також закінчив ту саму військову кафедру, що і я, але з початком війни пішов добровольцем на Схід. Пройшов пекло війни. Має унікальний бойовий досвід, як і багато хлопців, з якими мені довелося перетинатися під час служби. Я розумію, що в час “Х” мені теж доведеться командувати бойовим підрозділом. А як я можу керувати коли востаннє я, вибачте, бачив гаубіцу в 92 році? І це тільки артилерія. А є ж й інші роди військ. А таких лейтенантів, капітанів, майорів, як я – резервістів – сила-силенна. Тому я не бачу нічого “зазорного” в тому, аби всі чиновники раз на рік проходили військові збори. Ніякої загрози для них немає. Згідно з чинним законодавством за ними зберігається місце роботи та заробітна плата. Зараз я готую відповідну законодавчу ініціативу. Суть проста: зобов’язати всіх державних службовців щорічно, не менше одного місяця, проходити воєнну перепідготовку аби в час “Х” бути завжди готовими боронити нашу країну від ворога.
– Пане Сергію, не можу не поставити Вам запитання про побут? У Вас там особлива, депутатська казарма? Що їсте? Як відпочиваєте?
– Артилерія – це особливий рід війська. Тут не зустрінеш загальноармійського принципу: “я начальнік – ти дурак”, адже від злагодженості батареї в бою залежить дуже багато. На відміну від піхоти, яка має можливість укритися в окопах, чи танкістів, які прикриті бронею, артилерія дислокується на відкритій території. І будь-які непорозуміння в колективі можуть породити багато біди. От уявімо собі, що в нас почалася активна фаза бойових дій. Командування визначило ціль. Ми маємо за 5 хвилин провести бойове злагодження, уразити ціль і вийти із зони ураження.
– А 5 хвилин – це якийсь норматив?
– Так. Норматив, який встановило життя. Як нам розповідали наші бойові побратими, які пройшли горнило війни, саме через такий час прийшла “отвєтка” від російських військових після обстрілу. Дякувати Богові, тоді обійшлося без “200” і “300”, але наша техніка зазнала ушкоджень. От тому такі навчання і необхідні.
– Так як там щодо умов?
– Казарма у нас спільна. На 20 осіб. Спимо всі разом: незалежно від того, хто командир, а хто простий солдат. Режим для всіх однаковий. Підйом в 6 ранку. О 6.50 перше шикування. О 7.00 сніданок. О 8.00 основне шикування і роздача нарядів на день. Це і теоретичні заняття, і робота з озброєнням. І так до обіду. Початок зборів припав на аномальну спеку, доходило до + 40 С, то з 12 до 15 була перерва. Після того, як спека спала, ця перерва скоротилася. Тепер ми відпочиваємо з 13 до 14. А далі знову навчання. І так щодня.
– А як же сесія ВРУ?
– На ключових засіданнях я був. Приміром, на голосуванні змін до статутів ЗСУ щодо використання “Слава Україні! – Героям Слава!” в привітанні у війську голосував “за”. Голосував і “за” зміни до Конституції України в частині закріплення прагнення України в ЄС та НАТО
– Як Вас відпускають?
– Як і всіх решту. За два дні до події пишу рапорт на керівництво і потім після згоди командира їду на сесію. Але відразу ж після голосувань в установлений час повертався у розташування частини.
– Пане Сергію, читав в Інтернеті що Ви ніби вже порушували питання і по харчуванню військових, і по їх матеріальному забезпеченню? Можете сказати декілька слів з цього приводу?
– По факту, ми вже ухвалили прагнення України до натівських стандартів, передусім, у питаннях військового адміністрування, планування та управління. Але як ми можемо говорити про натівські стандарти, коли кожен старший офіцер батареї їздить на ГАЗ-66? “Мій”, приміром, 1984 року випуску. Далеко на ньому заїдеш? Те саме можу сказати про «Урали». Але якщо Ви думаєте, що сучасні КРАЗи вітчизняного виробництва кращі, то ви помиляєтеся. Але це тема окремої розмови. Звичайно, армія за один день не формується. Але. Стосовно фінансового забезпечення військових. 15 вересня Уряд вніс у Парламент проект бюджету на 2019 рік. Відтак, у мене і колег є чудова можливість зробити все для того, аби фінансове забезпечення військових стало на порядок кращим. Приміром, аби рядовий першого року служби ЗСУ отримував не менше 10 000 гривень. А ще краще – всі 12 000 гривень.
Джерело – газета “Вечірні Черкаси”, 26.09.2018 року
