У День пам’яті і примирення народний депутат Сергій Рудик відвідав учасників бойових дій Другої Світової війни, що мешкають на його окрузі.
“74 роки тому в Європі закінчилася Друга світова … І чим далі, тим менше лишається тих, хто може розповісти про неї не за підручниками. Хтось зі зброєю в руках наближав перемогу, хтось кував її своєю невтомною працею в тилу, а скільки настраждалися в рабській неволі закордоном!
Щороку відвідуючи безпосередніх її учасників, дивуюся унікальним долям цих людей…
Віра Корніївна Петренко. 92 роки. село Білозір’я. У підлітковому віці жінка була вивезена на примусові роботи до Німеччини. Коли поверталася додому, у неї викрали документи. Аби уникнути проблем у повоєнній країні, її батько запропонував їй взяти собі документи покійної меншої сестри. Так вона все життя і живе – Вірою, 1930 року народження по паспорту і Танею 1926-го – в житті.
Полковник Микола Васильович Кизюн. 92, місто Сміла. Це вже далеко не перша наша зустріч. Почавши війну на Дніпропетровщині, він дійшов до Відня, де отримав поранення та потрапив у госпіталь. Вилікувавшись, збирався додому, а натомість його відправили воювати в Японію. Служив командиром взводу зв’язку. Демобілізувався у вересні 45-го. Після повернення служив на Далекому Сході, а в 1977 році по переведенню потрапив до Сміли. Закінчив службу начальником відділу зв’язку Смілянського гарнізону. Нині є заступником голови міської ветеранської організації, очолює комітет по ветеранах Збройних сил. 
Федір Петрович Людний. 92 роки. Більшість кам’янчан знає його як заслуженого журналіста і письменника, автора 11 книжок. Та мало хто знає, що в 1943 році, маючи всього 16 років, він пішов добровольцем на війну. Брав участь у двох великих операціях: 12 січня 1945 року у прориві на Сандомирському плацдармі в Польщі і 8 лютого 1945 року на Одерському плацдармі, де його було поранено. Нагороджений орденами Вітчизняної війни першого ступеня, Червоної Зірки, «За мужність», багатьма медалями…
Вчора особисто вдалося провідати 7х ветеранів війни. У багатьох в гостях побували мої помічники, сільські голови, старости, соціальні працівники. І ви би бачили, як у цих людей світилися очі!
Від того, що про них пам’ятають. Це не означає, що у них бракує проблем. Їх у цих людей, як то кажуть- вище даху. Починаючи від стану здоров’я, якого не вернеш, і закінчуючи купою побутових питань. У тих, за ким наглядають діти, як наприклад, у Петра Пилиповича Завгороднього з Гречківки, ще більш- менш. І охайні, і нагодовані. Комусь, як Олександру Михайловичу Баклану, важче. Живе один, з родичів нікого. Якби не працівники соціальної служби і сусіди, то не відомо, якби дід взагалі справлявся із сьогоднішніми непростими умовами життя. Але, головне, вони не опускають руки. Жваво цікавляться тим, що відбувається у світі й в країні, питають, що на фронті і в політичному житті!
Низький уклін Вам за все, Ветерани!!! Й подяка всім, хто знаходить час згадати про Вас і допомогти в нашому повсякденному житті!!!” – написав народний депутат на своїй сторінці у “Фейсбук”.
