Сергій Рудик – один із найскандальніших постмайданних чиновників. Наприкінці літа, коли Рудик ще обіймав посаду голови Державного агентства земельних ресурсів, з ним трапився загадковий інцидент. Державний діяч, який потрапив у владу за квотою «Свободи», прибув у Дніпропетровськ призначати свого ставленика на посаду керівника місцевого земельного управління. Вже по прибутті у Рудика виник конфлікт із місцевою владою, який увінчався повідомленням про викрадення глав Держземагенства.
Наразі існує кілька версій цих подій. Першу озвучив у своєму інтерв’ю «Главкому» Святослав Олійник – один із заступників голови Дніпропетровської облдержадміністрації Ігоря Коломойського. За його словами, Рудик приїхав у Дніпропетровськ для того, щоб піаритися й привіз призначати свою людину – Вадима Чувпило, який мав очолити облуправління земельних ресурсів. Проти цього повстали місцеві активісти, організувавши стихійний пікет під стінами ОДА, не проти завадити такому призначенню була і влада.
Інший заступник Коломойського Геннадій Корбан повідомив про невдоволення Рудику, але той не змінив своїх планів. В підсумку, з’явилося повідомлення про те, що Сергія Рудика силоміць відправили на фронт. «Свобода» тоді закликала розцінити цей випадок як викрадення держслужбовця. Олійник, в свою чергу, наполягає на тому, що чиновника просто оточили пікетувальники, а він вже повідомив по телефону, що його тримають у заручниках. Коли приїхали правоохоронці, Рудик попрямував до міліції, щоб написати заяву про захоплення і «поплатився».
Версія розвитку подій, зі слів самого Сергія Рудика, зовсім інша. Його утримували й катували, змушуючи погодитися на правила гри, нав’язані Дніпропетровською владою, тобто Ігорем Коломойським. Нині вже народний депутат стверджує, що його примушували поставити на посаду облуправління земресурсами людину наближену до групи «Приват», підконтрольної Коломойському. «За інформацією очевидців, просто перед будівлею кіровського райвідділку міліції озброєні невідомі витягнули Сергія Рудика з автівки, побили, закинули в іншу машину і повезли в невідомому напрямку. Так само з машини Сергія Рудика витягли водія та викрали автівку», – повідомляв офіційний сайт «Свободи». Рудик стверджує, що він чи не єдиний з чиновників «не ліг» під Коломойського, після чого отримував погрози життю, мав конфлікт із Кабміном та досі вже в статусі народного депутата змушений наймати охорону.
Під час голосування програми уряду ви натисли «проти». Чому?
По-перше, це просто набір гасел. Наприклад, в громадську раду при Держземагентстві входить одна громадська організація, яка презентувала документ «10 років боротьби з корупцією». У них цей документ виглядав більш солідно ніж те, що Яценюк називає програмою дій уряду. Це – декларативний документ і я погоджуюся із оцінкою Юрія Луценка, хоча Блок Порошенка зі зрозумілих причин голосував «за», програма не має жодної конкретики, термінів, тощо. До прикладу, було оголошено, що на оборону та правоохоронну діяльність буде виділено 5% ВВП, водночас, у самій програмі написано «до 5%» – до 5% може бути і 1 %.
Виступаючи із трибуни парламенту я назвав три речі, які мене найбільше турбують. По-перше, мої зауваження стосувалися зарплат для військових. Я зустрічався із бійцями та командирами батальйонів, зокрема, Луганськ-1, і дізнався, що середня зарплата у них 4 800 грн. Після того, я зустрічався із командиром роти батальйону Кульчицького (перший батальйон Самооборони Майдану, який пішов на передову). Вони не просто стоять на блокпостах, а постійно ризикують життям і отримують близько 2 400 грн., а резервісти (ті, хто перебувають по ротації) зі слів мого колеги Семена Семенченка, отримують 980 грн. Це ненормально, заробітну плату треба уніфікувати. Я розумію, якби це були різні структури, але всі вони входять до Нацгвардії. Окрім того, на засіданні бюджетного комітету, до якого я вхожу, заступник міністра фінансів пан Уманський запевнив нас, що в час повсюдних скорочень видатків, зарплата військових залишиться незмінною. Виникає логічне питання, то вона залишиться незмінною чи її все ж будуть піднімати?
Ще в травні, працюючи в Держземагенстві, я запропонував ініціативу по забезпеченню земельними ділянками учасників АТО. Я узагальнив пропозицію комбатів і запропонував уряду створити при кожній райдержадміністрації та обласній адміністрації, комісію, яка відповідатиме за надання соціальних виплат, земельних ділянок, позачергового житла. У цій комісії мають брати участь комбати, адже вони найкраще знають, хто і як себе проявив і на що заслуговує. Абсолютна більшість батальйонів утворені за територіальним принципом, тому, як правило, вони знають, хто де був і чим займався.
Друге питання стосувалося ринку землі. Влітку Держземагентство розробило законопроект, який регулює питання земельних відносин в частині заборони продажу землі. Зрозуміло, що уряд хоче наповнення бюджету і розраховує на те, що відкривши ринок землі, вони отримають доходи, які покриють якісь видатки на поточний рік. Ми запропонували встановити поняття і ввести його в юридичну практику – довгостроковий термін оренди. Тоді ж я пропонував іншу альтернативу – земельні аукціони. Жодна з ініціатив урядом підтримана не була. Можна пригадати часи Януковича, коли землю хотіли продавати іноземцям, потім – тільки українцям. Тоді це ледь не призвело до соціального вибуху. Небезпеки залишаються тими ж самими. Добре, що Яценюк погодився викреслити цей пункт у разі, якщо більшість буде проти.
Третє питання стосувалося формального підходу застосування норм закону про люстрацію та очищення влади. Можна розглянути це на прикладі Дерземагентства і Державної служби геодезії, картографії та кадастру. Згідно з критеріями люстраційного закону, був позбавлений посади заступник голови Держземагентства Кадомський, але натомість на керівну посаду прийшла права рука попереднього керівника Тимченка – Людмилу Шемелинець. Коли я прийшов на службу в Агентство, ця людина була керівником юридичного департаменту і я її звільнив. Для мене було шоком, що 16 жовтня почав діяти закон про люстрацію, а 20 жовтня ця людина отримала нову посаду. Між іншим, вона була активним членом Партії регіонів. Псля звільнення ця людина поїхала в Москву фотографуватися на Червоній площі з тим самим Тимченком. І це якраз у той момент, коли почалися воєнні дії на сході. Ми засуджуємо Ані Лорак, але ж це набагато серйозніше, мова йде про держслужбовця. Кілька тижнів тому я направив відповідний лист Яценюку, але жодної реакції немає – людина продовжує працювати.
Багато з того, що ми започатковували, зараз на межі зриву. Зрозуміло, що в умовах бюджетного дефіциту, уряду потрібно йти на непопулярні кроки, але чому знову ми не вирішуємо питання за рахунок олігархів, а вирішуємо за рахунок людей? Модель урізання коштів має бути компромісною. Нещодавно ми з колегами зі «Свободи» підписали наш перший законопроект про заборону виведення коштів у офшорні зони. Зробити це дуже складно, але до цього треба прагнути.
Іще один важливий момент, до дня голосування жоден член бюджетного комітету проекту не бачив Депутати між собою обмінюються якимись уривками та витягами, які вдалося дістати, наприклад, мій колега, заступник міністра інфраструктури, Андрій Бондаренко «засвітив» мені частину, яка стосувалася реформ Мінтрансу, Оксана Продан скинула проект змін до податкового кодексу. Нам не дали часу на розгляд документу, а одразу презентували й проголосували (я маю на увазі програму дій Уряду). Таким чином ми наражаємося на спротив людей. Коли ж до нас приходив заступник міністра фінансів пан Уманський, він навіть не зміг пояснити логіку розподілу бюджету. Цифри ж, у кращому випадку, будуть не раніше 20-х чисел.
Яценюк казав, що він йде на непопулярні кроки, ризикуючи своїм рейтингом, але, насправді, нічим вони не ризикують. 9 місяців відсутності реформ від уряду не похитнули його позиції.
Як вам вдалося потрапити до бюджетного комітету? Один з позафракційних депутатів стверджував, що в бюджетний стояла черга, а місця продавалися.
Я з таким не стикався. Принаймні, із членами «Свободи», я бачу що пішли логічним шляхом: хто який комітет написав, той туди і потрапив. Щоправда, я писав два варіанти: бюджетний комітет та комітет АПК і земельних ресурсів, який був ближче мені як фахівцю. Однак, потрапити в останній виявилося важче – до цього комітету зайшла найбільша кількість людей. Власне, там зібралось усе аграрне лобі України.
Тож, плюс у тому, що, принаймні, рядових членів записували по бажанню, але мінус в тому, що «свободівці», які стояли біля витоків Революції гідності, отримали такі ж посади як і ті регіонали, які голосували за диктаторські закони 16 січня.
Так, наприклад, із своїми пропозиціями щодо призначень в комітети виступав Юрій Луценко. Ми також надали проект про призначення головою Регламентного комітету Юрія Левченка. Пропозиції Луценка з голосу внесли до розгляду, а наш проект постанови, зареєстрований на тиждень раніше, навіть не розглядали. Попри те, що ми зібрали підписи представників різних фракцій, нас проігнорували. На жаль, правила залишаються старими – непрозорість і маніпуляції.
Якою ви бачите свою діяльність в парламенті? Ви будете в опозиції?
Ми будемо ситуативно голосувати за норми, які відповідають нашим переконанням. Такого, щоб ми через позафракційність голосували проти всього, бути не може. Наприклад, я поставив три питання до Яценюка і одне дійсно врахували – у 2015 році уряд не буде розробляти ініціатив стосовно ринку землі.
Окрім того, дуже важливо щоб працював Регламент. Мають вноситися пропозиції від усіх фракцій та позафракційних депутатів. Тут нам теж вдалося досягти певного результату, бо під час перших двох пленарних засідань позафракційним зовсім не давали слова. Потім стало виваженості у спікера, щоб час від часу давати нам слово. Ми також представляємо людей і маємо право на висловлювання своєї позиції. Ми ж почали координуватися між собою. Наприклад, домовляємося із представниками «Правого сектора» і іншими позафракційними депутатами, щоб чергуватися. На великі посади ми не претендували, лише на Регламентний комітет, але це не несе великих бонусів. Це просто орган, який має забезпечувати, щоб не були позбавлені депутатської недоторканості люди, які не поділяють точки зору президента чи уряду.
Але ж ви поставили підпис під ініціативою за зняття депутатської недоторканості?
Так, головне, щоб правила були однакові для всіх. Ми задекларували, що будемо за це виступати й взяли на себе певне зобов’язання. Я був 48 у списку підписантів, але, сподіваюся, ми наберемо 150 людей. Якщо недоторканість буде знята з усіх, це нормальний підхід. Однак, я проти принципу, коли ті, хто критично висловився на адресу міністра чи прем’єра, будуть позбавлені цього права.
Ви збираєтесь утворювати депутатську групу, об’єднуватися із «Укропом», адже ви, фактично, голосуєте в унісон?
У нас була така розмова, але в нас не набирається людей. Суть дискусії полягає в тому, що ми – націоналісти і ми не набираємо 19 людей, які б мали такий же світогляд. Йти на компроміс лише для того, щоб створити групу, некоректно. Маючи депутатську групу ми будемо гарантовано почуті, але можемо втратити розуміння, заради чого таке об’єднання. Якщо керівництво Верховної Ради буде забезпечувати час від часу можливість наших виступів, то депутатська група в такій ситуації непотрібна.
Консультації будуть тривати, зараз ми координуємо наші дії й це приносить певні плюси. Побачимо, як будуть далі розгортатися події в парламенті. Часто люди декларують одні принципи і цілі, а потім працюють на щось зовсім інше. Крім цього, ті, хто входять у фракції і групи є заручниками корпоративної дисципліни. Якщо пройде якийсь час і з’ясується, що є фактичні однодумці, можна буде продовжити розмову. Поки що можна говорити про міжфракційне об’єднання. На днях, наприклад, було оголошено про створення об’єднання «Депутатський контроль». Якщо вони дійсно будуть намагатися здійснювати цей контроль, буде добре. Також я підтримую об’єднання за регіональним принципом.
Чому на вибори ви йшли як самовисуванець, а не як представник «Свободи»? Партія встигла себе скомпрометувати у владі?
Це досить болюче для мене питання. Коли йшла мова про формат участі «Свободи» в кампанії, були різні варіанти. Я був прихильником ідеї створення блоку із «Правим сектором» як ідеологічно близькою силою, або продовження координування своїх дій із «Батьківщиною», з якою ми співпрацювали у 2012 році. Ці варіанти не пройшли, більшість вирішили координувати свої дії з «Блоком Петра Порошенка» й, в результаті, вийшли на формат, коли «БПП» погодив нам тільки 10 округів, при тому, що ми мали 12 мажоритарників. В час ікс стало зрозуміло, що округ, де я працював і де мене знають, «не погодили». Спочатку, я навіть зробив заяву у Facebook, що не маю наміру балотуватися. Однак, досить багато людей написали, що це вияв не сили, а слабкості. Окрім того, було розуміння, що влада «зливає» деякі округи, виставляючи слабких кандидатів, щоб пройшли учорашні регіонали.
Але сталося так, як сталося, я переміг як самовисуванець і ні про що не шкодую. Більше того, завдяки цій перемозі я отримав новий досвід та додаткову підтримку. «Народна самооборона», «Правий сектор», Конгрес Українських Націоналістів, Партія Зелених і це далеко не весь перелік політичних сил і організацій, перед якими у мене сьогодні є зобов’язання.
І кому ж ви перешли дорогу в своєму окрузі?
Моїм головним конкурентом був Віктор Тимошенко, який голосував за диктаторські закони 16 січня. З 7 мажоритарних округів Черкаської області, по 4-х пройшли регіонали, які голосували за диктаторські закони, і планувалось завести в Раду п’ятого. Поспілкувавшись із людьми, я ухвалив для себе складне рішення – йти на вибори. Хоча, перевага була незначною – в ЦВК зафіксували різницю у 578 голосів. За нашими даними, відрив був трохи більшим, але це не принципово. Більш того, це добре, що різниця була невеликою. Якби мій опонент бачив, що він суттєво програє, він би відпрацьовував сценарій зриву виборів та виведення нашого округу в статус такого, де вибори не відбулися. В 2012 році така схема була відпрацьована на кількох округах Черкащини.
Де ви брали гроші для своєї кампанії, якщо вас не підтримувала партія?
Попри те, що є міфи пов’язані з тим, що я займав посаду в команді Черновецького чи з тим, що я очолював Держземагентство, я живу на зйомній квартирі (дружина періодично задає мені певні питання) і ми з родиною відкладали на власне житло. Але для мене участь в цій кампанії була питанням честі й гідності, на відміну від регіоналів, для яких це було питанням волі чи ув’язнення. Я пішов на витрати, «залізши» в сімейний бюджет, хоча це нелегко: у мене родині троє дітей.
Як ви оцінюєте провальний результат «Свободи»?
Я пригадую 2004 рік, коли в другому турі президентських виборів, згідно з даними екзит-полів, переміг Ющенко, а оголосили переможцем Януковича. Тоді це спричинило суспільний вибух, але це стосувалося всього суспільства. Я сам технолог, навіть є засновником «Школи виборів» і точно можу сказати: не буває такого, щоб чотири екзит-поли показали проходження в Раду, а в результаті партія не подолала бар’єр, отримавши 4,7%. Я не знаю, як це довести, та це й неможливо зараз. Але, на мою думку, тут не обійшлося без фальсифікацій. Ми проходили через таке не раз. Я пам’ятаю вибори 2010 року, коли за офіційним підрахунком голосів нам в Черкасах дали 2,9%. Потім ми виграли адмінсуд і він довів, що ми отримали 3,5%. Але це відбулося по факту, коли депутатам вже роздали значки й поділили фракції. Нам сказали, що потяг пішов.
І все ж не визнавати стрімкого падіння підтримки «Свободи» ви не можете?
Водночас, були і об’єктивні причини зниження довіри людей. Якщо у 2012 році ми були загальновідомими і єдиними націоналістами, то зараз нам довелося конкурувати із сімома політичними силами, які йшли на вибори, по суті, з нашими гаслами. Можливо, спрацював і брак інформації у ЗМІ – ми не змогли донести свою позицію до виборців, а це чимало значило. Ми бачили, як опустився рейтинг Ляшка, коли його почали методично поливати брудом на «1+1». Якби вибори відбулися на два тижні пізніше, він би міг взагалі не пройти. Те ж саме стосується «Народного фронту». На початку кампанії стояло питання, чи взагалі вони пройдуть, але потім була масова реклама, телевізійні ефіри тощо.
Після бійки кулаками не махають, партія мусить зробити висновки з того, що відбулося. В партійному середовищі відбувається досить гострі дискусії з цього приводу.
Ви вже згадували про свою нетривалу роботу на посаді голови Держземагентства. Як ви отримали цю посаду?
Згідно з коаліційною угодою, три політичні сили – «Свобода», «Батьківщина» і «Удар» – створили уряд й отримали певні посади. Ми отримали посаду віце-прем’єра з гуманітарних питань, та двох міністрів, а, відповідно, й відомства, які знаходилися у підпорядкуванні цих міністерств: екології та АПК. Спочатку мені пропонували очолити обласну держадміністрацію в Кіровограді. Я відмовився, оскільки я не знаю Кіровоградщини і там ніколи не працював, я вважав, що погодитися було б неправильно. Потім мені була запропонована посада в Держземагенстві, з огляду на мій 10-річний досвід роботи на керівних посадах у державній службі.
До речі, це не перша у моєму житті посада такого рівня. В 2005 році я очолював Державний комітет з питань національностей та міграції.
Через що виник скандал із вашим звільненням? Перша відповідна постанова Кабміну вийшла 10 вересня, а друга була оприлюднена наприкінці листопада.
Цьому передував загальновідомий дніпропетровський конфлікт. Процедура призначення керівника Держземагентства в області така: голова Держземагентства подає кандидатуру міністру АПК на погодження, її також мав погодити голова облдержадміністрації. Ні міністр, ні губернатор, не можуть спустити свою кандидатуру голові Держземагентства. Вони можуть лише виходити з ініціативою. Керівництво Дніпропетровської ОДА було малопрофесійним, там були вихідці з бізнесу, які не розуміли, як працює державна машина. Мені ж вони запропонували формат роботи, суть якого полягала у простих речах: тільки їхні люди, які мали відношення до «Привату», мали очолювати місцеві органи влади. Кажуть, що я єдиний з керівників центральних органів влади підійшов до цього питання принципово, а інші лягли під них. Так це чи не так, судити не мені. Поки я сидів десь у підвалах, я не підписав жодного паперу, який вони мені приносили. Тоді вони вирішили це питання в інший спосіб – дистанційно через мого заступника, який потім був звільнений через люстрацію. Я повернувся до Києва і скасував його рішення.
Я не одноразово наголошував керівнику ОДА, що у Держземагентстві є три кваліфікаційні вимоги на посади керівників обласних управлінь. Перше – профільна освіта (під кваліфікацію попадають чотири види освіти), друге – досвід роботи у державних органах влади не менше 5 років і третє – керівний досвід у відповідній сфері діяльності (це могло бути ТОВ, яке займалося питаннями землі). На той момент в Дніпропетровській області було близько 500 тис. га незаконно використовуваних вільних земель. Хтось отримував за це гроші, але не держава. У цій області земля набагато краще, ніж у багатьох західних регіонах. Пропозиція була така: подайте кандидатуру, яка б хоч якось відповідала цим критеріям і ми будемо її розглядати. Мене не почули, стався конфлікт.
Тоді я виніс цю посаду на конкурс. Наполіг. Вже через тиждень вийшло розпорядження про відсторонення мене від посади, яке є оскаржив у суді.
Немає формули в українському законодавстві, за якою б я міг бути відсторонений. Людину можна відсторонити в двох випадках: якщо щодо неї проводиться службове розслідування, або якщо своїми діями вона завдала серйозних збитків державі чи постраждали люди. В моєму випадку було просто відсторонення, без пояснень.
Загалом, у мене було дві проблемних області, де губернатори лобіювали свою кандидатуру й не хотіли розглядати інших – Дніпропетровська та Запорізька. Тоді ж на засідання Кабміну виступив голова ОДА Запорізької області Валерій Баранов й сказав таке: Рудик призначив в Запоріжжі в.о. начальника управління без погодження з нами і той продовжує традиції корупції. Яценюк одразу ж запропонував мене звільнити. Жодних доказів таким звинуваченням не було – людина поїхала в Запорізьку область з центрального апарату, навпаки, щоб урівноважити ситуацію. За аналогією, якби Яценюк призначив якогось керівника центрального органу і до нього виникли аналогічні питання, це також була б вина Яценюка і він мав піти у відставку?
Був іще один неприємний інцидент. З одного боку, мене відсторонили, але відпустку на вибори, що є загальноєвропейською нормою, мені не підписали. Власне, піти у відпустку мав і Яценюк, щоб показати усім приклад. Натомість він залишився на посаді, а його партія агітувала голосувати за прем’єра.
Тоді ж вони вирішили ліквідувати Держземагентство і створити службу з аналогічними функціями. Замість реформ просто змінили вивіску. Найгірше ж, що керівником цього відомства призначили людину, про яку я вже згадував, праву руку Тимченка, Людмилу Шемелинець.
Отже, сьогодні ви можете сказати, хто у Кабміні тісно співпрацює із Ігорем Коломойським?
Подивіться по яких списках зайшли його люди. По списках «Народного Фронту» зайшло чимало людей, орієнтованих на Ігоря Валерійовича, а також мажоритарники, які балотувались в Дніпропетровській області. Зрозуміло, що без його впливу там не обійшлося.
Власне, відсутність у програмі дій уряду системних кроків, які б мали обмежувати олігархів, так само яскраво про це свідчать. Для того, щоб мати доступ до тих чи інших ЗМІ та ресурсів, політик підіграє конкретним багатим людям. Дії є прямим свідченням. До того ж, ми знаємо, яке рефінансування отримав за цей рік «Приватбанк», які іще потрібні докази?
Основна проблема сьогоднішньої державної служби, в тому числі, й депутатства, є те, що на керівних посадах знаходяться люди, які не є самостійними. У них є якісь ляльководи.
Тим не менш, ви говорите про співпрацю із «Правим сектором» у парламенті, але його пов’язують теж із Коломойським, а до «Укропа» входить Борис Філатов, що був заступником дніпропетровського губернатора. Ви не бачите конфлікту в своїх поглядах?
Питання до деяких людей є, але ходити з цеглою за пазухою по відношенню до всіх політиків дуже складно. Коли ми обговорювали питання співпраці, я сказав, що готовий винести власні образи на задній план. Я знайду спосіб «віддячити» людям, яких я вважаю особистими ворогами, але це не має позначатися на політичній діяльності. Я розумію, що я так само далекий від ідеалу. В мене були приклади, коли я подавав руку після того, як у нас були дуже жорсткі стосунки. Наприклад, конфліктна ситуація в нас була із Віталієм Кличко. Але потім ми створювали коаліцію з трьох сил, очільником однієї з них був він. Ставити наперед якісь власні проблеми та стосунки, недоречно.
По Філатову питань майже не було. Він мене не затримував, може, кілька разів написав якусь «пургу» на Facebook. Хоча моя дружина сказала, що не буде з ним вітатися ні за яких обставин й при зустрічі розкаже про все, що вона пережила за останній час.
На якому етапі зараз справа по інциденту, що стався з вами у Дніпропетровську?
Звертався не я, а фракція «Свободи». СБУ, міліція і прокуратура прийняли відповідні заяви. Спочатку їх десь приховали, наскільки я розумію, передали в якусь область. Десь з місяць тому мене вдруге викликали в Генпрокуратуру для підтвердження пояснень. Але мені мало віриться в результативність усього цього. Що мене вразило – відсутність будь-якої реакції від перших осіб держави. Вони навіть морально не засудили цей випадок. Я звернувся по допомогу до Управління державної охорони, оскільки я отримував погрози життю, змушений на сьогодні утримувати приватну охорону, допомагають люди з Майдану – Чорна сотня. Перший місяць погрози були дуже серйозні, навіть дитині, якій 2 роки, довелося гуляти в парку із охоронцями.
Чого вам вдалося досягти на посаді глави Держземагенства?
У нинішньому вигляді агентство – величезна «махіна» (12 тис. державних службовців, 571 територіальний підрозділ.). До того ж, це був період, коли починалася війна. За 5 місяців кардинально щось змінити було неможливо. Я звільнив 120 керівників, в тому числі 13 начальників главків. Тим паче, ті люди, яких я тоді звільнив, зараз чомусь знову повертаються на свої посади. Окрім того, після звільнення було дуже багато незадоволених. Наприклад, у Черкаській області я звільнив начальника облуправління та чотирьох начальників райземів, серед них був і начальник райзему Золотоніського району. З приводу нього я отримав купу дзвінків. Виявилося, що він якийсь родич регіонала Олійника, який зараз у розшуку. Така ситуація майже з кожним звільненням та призначенням. Можна було звільнити більше людей, але без зміни принципів діяльності – це дорога в нікуди.
Наприклад, зарплата за червень Вишгородського райзему – 23 тис. грн. на 20 працівників. Якщо ми платимо людині такі суми, ми самі породжуємо побутову корупцію. Моя позиція була така: давайте втричі скоротимо кількість працівників Держземагентства, але не зменшимо фонд заробітної плати.
Я намагався зробити відомство відкритим, виходив до журналістів. У нас «відкрилася» гаряча лінія, аналогів якої не було і немає в Україні. На лінії працювало 6 операторів й 4 аналітики. Всі дзвінки документувалися. Ми ввели правило, що з моменту отримання дзвінка, людина має отримати відповідь за 14 днів – на усне звернення надходила письмова відповідь. Такого ніколи раніше не було.
Це, до речі, допомагало краще розбиратися в ситуації на місцях. Зрозуміло, що коли звітує начальник місцевого управління, він буде приховувати махінації. Багато було й наговорів, тому я заборонив приймати анонімки: якщо людина не звернулася в правоохоронні органи за якимось конкретним фактом, розглядати його немає сенсу. Зараз цю ініціативу вже теж перекреслили.
Ви згадували про ініціативу надання учасникам АТО землі, які результати?
Землю отримали понад 5000 людей. Водночас, вже відомо про 800-900 відмов, що не може мене не турбувати. З чим саме вони були пов’язані треба уточнювати…
Чи були викриті якісь корупційні схеми? Кажуть, що у відомствах гроші йдуть нагору.
Кажуть, що в мене за спиною це робили. Сьогодні розумію, що треба було знімати більше людей. В ідеалі, потрібно було звільнити всіх ключових працівників, але жодної лавки запасних не було. Де знайти людей, які мають відповідний фах, знання і досвід?
Ви говорили про кількість звільнених: на зміну прийшли нові кадри чи були якісь суттєві скорочення?
Була загальна норма скорочення на 10%. Всі ці постанови уряду ми виконували. Але ми стикнулися з іншою проблемою, притаманною всьому держапарату, – штучне збільшення фондів зарплат за рахунок вакансій. Надлишок йшов у премії. У Києві, наприклад, була суттєва диспропорція тому, що було багато вакансій, за рахунок чого можна збільшувати зарплати для працівників, а в управлінні у Волинській області практично не було вакансій і люди отримували в кілька разів нижчі премії.
Вступаючи на свою посаду ви горили про те, що попередня влада роздала сотні тисяч гектарів землі. Що вдалося повернути й чи передані якісь справи в прокуратуру?
Документів було подано дуже багато. Я собі ставлю в плюс питання про Вінницьку картографічну фабрику. Мав відбутися останній суд у цій справі, який би остаточно забрав її у держави. Ця фабрика – єдина в Україні, вона унікальна тим, що може робити карти для війни. За фіктивними документами її виводили на банкрутство й намагалися віддати приватним особам. Це загальна схема: був орендар, державі бракувало коштів на утримання цього об’єкту, орендар взяв у оренду приміщення, створив штучні борги й почав доводити, що має право на приватизацію. Нам вдалося це відстояти. Щоб ви розуміли, це 3 га землі в центрі Вінниці й висотки там би добре «лягали».
Була проблема в Броварах, із радіопередавальним центром. Там давно було прийняте рішення щодо передачі в приватні руки 100 га землі. Вирішити це питання було дуже складно, тому що ти намагаєшся переглянути справу, а власник починає роздавати хабарі різним контролюючим органам.
Як ви оцінюєте діяльність прокуратури, зараз її багато критикують за корумпованість та бездіяльність?
В усіх державних органах приблизно однакові проблеми. СБУ, прокуратура, міліція – скрізь є порядні і непорядні люди. Всі настільки взаємопов’язані в цій державі, що у президента виникла думка запросити фахівців ззовні. До (Наталі) Яресько (новий міністр фінансів, – «Главком) питань немає, вона 20 років живе тут, розбирається у своїй справі. Хоча, я розумію, що її поставили для контролю за використанням коштів, які надійшли від міжнародних організацій. Ті, хто дають ці кошти, не вірять, що їх використовують згідно до зобов’язань. Але в мене виникли питання до Квіташвілі, людина очолила міністерство країни з понад 40-мільйонним населенням, маючи освіту історика. Як можна без спеціальної освіти й не розуміючи специфіки діяльності МОЗу щось реформувати? Одна справа, бути міністром в Грузії, де населення таке, як у Києві.
З вашим колишнім шефом Черновецьким підтримуєте якісь контакти?
Черновецького я не бачив і не чув з моменту написання заяви про відставку з посади його заступника, тобто з березня 2010 року. З іншого боку, згадуючи той період, маю сказати, що мої ініціативи, хоч і важко, але йшли. Наприклад, щодо Меморіалу пам’яті жертв Голодомору, перейменування вулиць (Мазепи та Петлюри) та демонтування пам’ятників тоталітарного режиму (Косіору, Чубарю, Петровському).
Є три символічні постаті в українській історії, іменами яких «таврували» цілі покоління: Мазепа, Петлюра і Бандера. Вибираються непогані назви: письменники, науковці, патріоти – але вони не викликають резонансу. Всі зараз в Україні бандерівці, хочуть вони цього чи ні. Якщо не вірять, хай ввімкнуть російське телебачення. Тож, доки у Києві не з’явиться вулиця Степана Бандери, ми не виконаємо нашу місію.
Анна Черевко, «Главком»
